Для розвитку внутрішнього локусу контролю з боку батьків і педагогів необхідно використовувати значущі для дитини-інваліда підкріплення його самостійної активності: наприклад, таким підкріпленням може бути досягнення значущої для дитини мети. При цьому важливо мати на увазі, що розвиток внутрішнього локусу контролю зовсім не обов'язково повинна бути пов'язана з неодмінною реалізацією всіх намічених дитиною дій, щоб він міг тверезо оцінювати свої фізичні можливості і здібності і тим самим сформувати адекватні уявлення про власну самоефективності.

Вивчені безпорадність, самоефективності і локус контролю разом становлять таку інтегральну особистісну характеристику дитини-інваліда як сприймається керованість. Сприймана керованість - це загальне уявлення людини про свою здатність керувати процесом власного життя. Психологічно комфортне стан дитини-інваліда (тобто відсутність у нього стомлення, тривоги, депресії, а також суб'єктивне відчуття фізичного благополуччя) залежить від того, наскільки пропоновані до нього вимоги поєднуються з простором для прийняття рішень або можливістю бути самостійним.

У дітей перераховані особливості стану інвалідності значно більш виражені, ніж у дорослих, оскільки у них ще не до кінця сформовані вольовий і мотиваційний компоненти особистості. Отже, цілеспрямована робота психолога з батьками та педагогами, взаємодіючими з дітьми-інвалідами, особливо консультування з виховним стратегіям, набуває особливого значення.

Важливим фактором, що визначає специфіку ставлення до власної інвалідності у дитини, є соціальна підтримка. Соціальна підтримка включає в себе створення для дитини-інваліда широкої, стабільної мережі соціальних контактів, яка характеризується спільним проживанням і проведенням дозвілля з іншими дітьми та дорослими, наявністю друзів, членством в клубах і громадських об'єднаннях.